ПРИГОДИ КОТА МАРКІЗА І ПЕСИКА БАРСИКА

Перше знайомство

А. О. Саволюк, с. Вищеольчедаїв, Мурованокуриловецький р-н, Вінницька обл.

 

Спочатку ми навчаємо своїх дітей. Потім ми самі вчимося в них. Хто не хоче робити цього, той відстає від свого часу.

Наявність хороших програмістів у наш час є актуальним питанням. Фахівці з цієї галузі затребувані в нашій країні і по всьому світу. Людям, які опанували програмування, в майбутньому гарантована високооплачувана, цікава і творча робота. Розкрийте дітям можливості комп'ютера, покажіть на своєму досвіді, що в житті існують не лише соціальні мережі та ігри. Нехай комп'ютер стане помічником у навчанні і в майбутньому виборі профе­сії. Можливо, навіть хтось із батьків відкриє в собі талант програміста.

Вкладка в журнал виконана у вигляді файлів. Запропонованих у казці уроків вистачить для регулярних занять упродовж місяця. Складайте файли у колекцію і зберіть книгу.

 

В одному чудовому подільському селі в дядь­ка Миколи і тітки Люди жили кіт Маркіз та пе­сик Барсик. Маркіз, як для кота, був ну просто великий. А ще був він чорно-біло-рябий з вели­кими вдумливо-розумними очима, і всім своїм виглядом немов промовляв, що ви маєте спра­ву не просто з котом, а з розумним, мудрим ко­том, який багато чого бачив, знає, обдумав і має

на все власну котячу думку. Зустрівши його, навіть сільські хлопчаки не дражнили, а з по­вагою пропускали, коли той переходив вулицю. Барсик був блідо-сірим, пухнастим, з безліччю дрібних сірих плямок, за це його в місячному віці і назвали Барсиком, але до розмірів сніго­вого барса він не доріс, то й до сьогодні залишав­ся Барсиком.

 

 

Перший урок

Була весна. Не та сором’язливо-невпевнена весна перших теплих днів і струмочків тало- го снігу. Була весна квітучих садів і соковитих, ще не кошених трав, коли все посаджене і посія­не зійшло і росло, з усіх сил тягнулося до сонця. Була весна, готова перерости в літо. Ні Маркіз, ні Барсик ніколи не заглядали, як люди, в ка­лендар, щоб визначити пору року. Зміни в при­роді вони, не настільки відірвані від природи, як люди, відчували кожною клітинкою свого орга­нізму, і тому якось обходились без календаря, го­динника й астрономії. А весна була у своєму роз­квіті. Люди весь вільний від основної роботи час проводили в городах, сапали, пололи, підгортали, садили чи підсаджували розсаду. Хати, освітлені сонцем, ніби купалися в теплі і, здавалося, диха­ли пахощами весни крізь навстіж розчинені две­рі і вікна.

Барсик лежав на своїй підстилці біля поро­га хати і ліниво спостерігав за тим, що діється на подвір’ї. Він уже кілька разів побував на городі, де тітка Люда і дядько Микола сапали картоплю. Полежав проти сонця на стежці, спостерігаючи за вправними, ювелірно точними ударами сапи своїх господарів, коли бур’ян зрубується, а молоді па­гони картопельки стоять неушкоджені, скушту­вав молодої солодкуватої трави, спробував щаве- лю. Його вже й посварили були, щоб не біг через грядки, щоб не вертівся під ногами. Але то були не злобливі свари, а швидше, напутні настанови.

Маркізу теж набридло вештатися подвір’ям, і він вирішив перевірити на комп’ютері одну з версій програми, яка спала йому на думку ще вночі, тим більше що хата відкрита і в хаті ніко­го немає. Але, як завжди, сталося несподіване. Тільки-но він збирався передньою лапою наступи­ти на поріг, як його буквально «прибив» Барсик.

— Ти йдеш до комп’ютера? — запитав він. А далі питання посипалися, як пелюстки відцві- лої вишні, навіть вітру не треба: :— Говорять, що ти можеш зробити таке, що комп’ютер припиняє робити те, що робив, і виконує те, що ти захотів? А ти можеш мені щось таке показати? А я зможу так робити?

Маркіз аж присів на задні лапи. Те, що він може щось робити на комп’ютері, знали бага­то хто: спочатку це жваво обговорювали між со­бою і кури, і качки, навіть горобці та залітні со­роки, інколи позаочі кепкували, а потім звикли і перестали, тільки кролі меланхолійно мовчали. А щоб Барсику завагалося, про це Маркіз ніколи й не думав, але що поробиш — XXI століття...

Пішли, — коротко кинув Маркіз, — але для цього тобі доведеться довго і багато вчитися, це буде займати весь вільний час... — і після деяких роздумів вирішив пожартувати: — Знаєш, люди кажуть, якщо хочеш позбутися ворога чи погано­го сусіда, подаруй йому комп’ютер, тоді на тебе в нього часу не буде.

А як же дядько Микола чи тітка Люда? — враз зупинившись, запитав Маркіз.

То байдуже, — відповів Барсик і додав: — їм ще до обіду роботи вистачить.

Промайнувши кілька порогів, вони миттю опинилися перед комп’ютером. Маркіз показав, як вмикається комп’ютер, стрибнув у крісло біля комп’ютерного столика і, жестом показуючи на вільне місце біля себе, запросив Б ірсика до столу. Поки щось там миготіло на екрані, миготіли лам­почки на комп’ютері, Маркіз розповідав, що то комп’ютер сам себе перевіряє на здатність працю­вати, сам себе завантажує, сам перевіряє справ­ність та готовність до роботи клавіатури, миші, ще чогось, про що Барсик раніше і не чув. На­решті на екрані з’явився кольоровий пейзаж, на фоні якого розмістилися в кілька снопчиків ма­ленькі картинки.

Будь уважним, — промовив Маркіз і дві­чі клацнув мишкою по одній з картинок (дядько Микола раніше переніс ярлик ALGO на робочий стіл). Барсик навіть не встиг з усього розмаїття помітити, по якій саме.

Завантажуємо середовище програмування, — пояснив Маркіз, і пейзаж на екрані змінився на вікно, розділене вздовж навпіл.

Ліва частина — вікно програм, права — ві­кно результатів, — якимось дерев’яним, ментор­ським тоном почав пояснювати Маркіз.

Барсику ця затія вже починала набридати — його дійова собача душа прагнула руху, зміни вра­жень і готовності самому щось творити, змінюва­ти, врешті-решт, робити що-небудь, аби не сидіти без діла. Маркіз відчув цей стан друга, тому змі­нив тон, але продовжував повчати:

Зараз ми напишемо одну дуже просту програму. Запам’ятай: програма — це послі­довність команд, зрозумілих комп’ютеру, які він почне виконувати за командою Виконати.

Помітивши, що Барсик не дуже його зрозумів, почав уточнювати:

• Це як дядько Микола віддає тобі команду «Фас», щоб вигнати чужих курей з городу, а в тебе вже є готова програма дій: як ти вистрибнеш із-за хвіртки, скільки пробіжиш по стежці, де почнеш розвертатися, в який бік будеш гнати тих клятих курей, з гавкотом чи без нього, де припиниш го­нитву, як будеш повертатися на подвір’я тощо.
• Ти хочеш сказати, що в мене в голові теж є комп’ютер і кнопка Пуск чи Виконати? А як же я на ньому пишу ті програми? А як дядько Микола натискує кнопку Виконати, що в мене в голові? — почав був кепкувати Барсик.
• Програму ти обдумуєш і записуєш у своїй пам’яті, а командою на виконання цієї програми є звуковий сигнал «Фас». Наш комп’ютер поки що глухий до звукових сигналів, тому команду на виконання програми ми будемо подавати клацан­ням по відповідній кнопці на панелі інструментів або натисканням клавіші F9 на клавіатурі, — від­повів Маркіз і почав вправно писати:
•  

Program Bars_Pryclad;

begin

write('Heloy');

end.

 

Після чого клацнув по кнопці «Синій-три­кутник», і в правому вікні з’явився напис Неіоу (Не смійтесь, будь ласка, адже ніде немає школи, в якій котів учили б англійської мови, тим біль­ше граматики).

• Бачиш? — запитав Маркіз.

У чому ж фокус? — у свою чергу запитав Барсик, який нічого не зрозумів ні з того, що ро­бив Маркіз, ні з того, що з того всього вийшло, і зовсім розчаровано додав: — і букви якісь незро­зумілі, я таких раніше і не бачив.

тільки англійською мовою, а щоб ти хоч щось зрозумів, клацнемо по кнопці «Український пра­пор» . Що тепер ти бачиш?

• Бачу, що деякі слова стали українськими, а те слово, що в лапках, як було, так і залиши­лося не знати яке, як і слово в першій стрічці, що після слова «Програма», — відповів Барсик, а потім, після хвилини роздумів, запитав: — Це що ж тепер, мені ще й англійську мову вчити? І чому це ти пишеш англійською, якщо можна по-українськи?
• Англійською — тому, що в середовищі про­грамування ALGO, яким я користуюсь, реалізова­на мова програмування Паскаль, команди якої — слова, взяті з англійської мови, — почав знову по­вчати Маркіз. — Вчити англійську мову тобі не обов’язково, достатньо знати ось ті слова, запи­сані синім чи рожевим кольором, які переклада­ються за натискання кнопки-прапорця, та зна­ти, що вони означають або як перекладаються.
• А ось клавіатуру, щоб щось написати, тобі доведеться вивчити досконало, — задумливо до­дав кіт.
• Як же її вчити, якщо я постійно надворі? — якось безнадійно, мало не плачучи, запитав Бар­сик і намірився вже стрибнути на підлогу.
• Не розпускай нюні, — приструнив його Кіт. — Якщо взявся за щось, то хоч постарайся довес­ти до кінця, — і продовжив:
• Розпочнемо з того, що є три ряди символь­них (буквених) клавіш. На кожній клавіші на­писано дві букви (різним кольором): верхня — латинського алфавіту від А до Z, нижня — кири­лиця, я знаю, що ти їх знаєш, бо, як і я, вмієш чи­тати. А на сьогодні постарайся запам’ятати розмі­щення букв кожного рядка клавіш, пам’ять у тебе ж не куряча.

І розпочалось навчання. Барсик, зібравши всю свою волю в кулак, аж упрів від старання і напру­ги, а Маркіз по черзі називав латинські і кири­личні літери, Барсик за ним повинен був повторю­вати. Наступним кроком котячої методики була перевірка знань. Маркіз, наприклад, запитував:

• Другий рядок, четверта клавіша зліва...?
• F латинське, А — кириллицею — відпові­дав Барсик, відвернувшись до вікна.
• Перший рядок, п’ята клавіша зліва, — за­питував Маркіз.
• Т латинське, Е — українське, — заплющив­ши очі говорив Барсик. І так кілька разів по трид­цять три рази. Невідомо на якому крузі їх застав

дядько Микола, який зайшов чи то попити, чи, може, набрати пляшку води.

• Маркіз, ти що тут школу відкрив? — запи­тав він. Настрій у дядька Миколи був чудовий — робота на городі успішно просувалася до завер­шення, тому жартома додав: — А може, нам комп’ютер у курнику поставити, тоді до осені ти й курчат чогось навчиш? Гайда надвір, там така чудова погода, а ви тут паритесь.

Друзі, полегшено зітхнувши: «Пронесло...», не чекаючи другого разу, один за другим гайну­ли в двері.

• А комп’ютер, — вже надворі догнав їх голос дядька Миколи, — байдуже, я вже сам вимкну, не вертайтесь.

Барсик, опинившись на подвір’ї, почав ка­чатись по траві, при цьому радісно погаркуючи та попискуючи, а настирливий Маркіз стебелин­кою бур’яну на піску почав малювати клавіатуру: 12 квадратиків у першому рядочку, 11 — у друго­му, 10 — у третьому. То байдуже, що вони не за­вжди були точно квадратики, та й по розмірах — разів зо п’ять більші за справжні.

• Вставай, босяче, наука за тобою плаче, — доброзичливо промуркотів кіт, носом штовхаю­чи товариша під бік. — Йди-но підпиши клавіші. Бач, яку я тобі клавіатуру намалював?

Барсик вважав, що на сьогодні заняття скін­чилися, але чи то погода, чи радісний настрій під­штовхнули його до котячого витвору графічного мистецтва на піску. За хвилину, а може, й мен­ше, завдання було виконано, і Маркіз із повагою подивився на свого учня:

• Молодець, — похвалив він, — ось тепер мо­жеш відпочивати. А потім багатозначно додав: — Поки що...

Оскільки Барсик ніколи не заглядав у календар, то міг і не знати, що сьогодні 13 число, ще й п’ятниця! Тому й не знав, «що день прийдешній нам готує».

Коли вляглася полуденна жара, Маркіз по­кликав Барсика до купи піску.

• Ну що? Продовжимо наші заняття? — за­питав він тоном, який відкидав усі заперечення.
• А де ж комп’ютер? — зауважив Барсик.
• Комп’ютер зараз нам ні до чого — ми бу­демо говорити про середовище і мову програ­мування, — відповів Маркіз, — так ось, слухай і запам’ятовуй:

А ті слова програми, які, як ти сам бачив, за­писані «в кольорі», називають службови­ми словами, їх кількість обмежена. Разом

з буквами і спеціальними символами (про них колись пізніше) вони складають мову програмування. Ми будемо вивчати мову, що називається Паскаль;

Q. те вікно, у якому я писав програму і де відо­бражався результат виконання цієї програ­ми, є вікном середовища програмування ALGO (Маркіз швиденько намалював на піску ма­кет вікна, яке друзі бачили на комп’ютері);

Й середовище програмування складається з текстового редактора — це ліва «шибка» вікна — для запису тексту програми мовою програмування; транслятора — це програма- перекладач з мови, зрозумілої людям і нам з тобою, мовою, зрозумілою комп’ютеру.

• А тепер розкажи, що ти з цього всього зро­зумів.

Барсик, як здалося *Маркізові, якось непевно потер по черзі лапкою то один вус, то другий і ви­нувато, мнучи і розтягуючи слова, почав відпові­дати:

• Мова програмування — це мова нашого спілкування з комп’ютером, а середовище про­грамування — це середовище, у якому ми спіл­куємось з комп’ютером.
• Оце так видав... Я й не сподівався на такі висновки. А ти молодець, Барсику, — зовсім не­сподівано для останнього, радіючи за друга, роз­лився в похвалах Маркіз.
• Верхній, синій рядок вікна називається за­головок вікна. На ньому зліва, якщо пам'ятаєш, зображено логотип середовища програмуван­ня і надпис Algo, а справа— три кнопки, які зліва направо називаються Згорнути, Згорну­ти або розгорнути вікно та Закрити. Якщо запам’ятав (Барсик ствердно кивнув головою), то підемо далі. Другий рядок із сірими клаві­шами — меню (перелік) команд роботи з про­грамою, третій — панель інструментів. Більш детально і конкретно — іншого разу, бо тут потрібен комп’ютер. Нижче — саме вікно се­редовища програмування, розділене вертикаль­ною смужкою на два...
• Вікна, — вставив своє Барсик.
• О, та ти не спихп, — посміхнувся Маркіз. — Повтори те, що я сказав.

Після того, як Барсик майже слово в слово по­вторив сказане своїм учителем, Маркіз ще раз по­хвалив його і перейшов до рисунка клавіатури, де внизу зобразив довгу клавішу.

• Ця клавіша, — почав повчати, — назива­ється Пропуск символу, Пустий символ.
• Я здогадався. Це щоб робити пропуск між словами, — не дав йому договорити Барсик.
• Правильно, — знову похвалив його Маркіз. — Якщо так, то ще кілька клавіш, але ти не пере­бивай, а, будь ласка, вислухай до кінця.

Домалювавши зліва і справа внизу по дві клі­тинки, пояснив:

• Це клавіші Shift та Ctrl, одночасне натис­кання на них дозволяє перемикати клавіатуру з однієі мови на іншу, наприклад, з української на англійську чи російську. Ти бачив ці клавіші?

Барсик мовчки кивнув .головою й у свою чер­гу зауважив:

• А мені більше подобається перемикати пра­порцями.
• Прапорцями на панелі задач? — перепи­тав Маркіз. — Так, прапорцями ми перемикаємо мову, на якій записані лише службові слова мови програмування, ми ж про це говорили, а мову ви­ведення тексту програми в текстовому редакторі можна перемикати або клавішами Shift та Ctrl, або мишкою клацанням по віконцю Мовна панель на панелі задач вікна Windows унизу Робочого

столу. Ти бачив справа внизу екрана віконце, у якому за клацання по ньому мишкою з’являється вікно з перемикачами UK, RU або EN. Зрозумів?

• Зрозумів, що це українською, російською або англійською мовами, — ніби хвалячись, від­повів Барсик і додав: — Виходить, що клавіша­ми Shift та Ctrl перемикати мову виведення тек­сту швидше.

Він пригадував й інші клавіші, та питати про них не наважився. Ніби відгадавши його думки, Маркіз домалював зверху ще 14 квадратиків, по­яснивши, що 10 із них, починаючи з другої зліва, — цифрові клавіші, а найправіша дозволяє стер­ти останній введений символ, а на останок проти першого і другого рядка буквених клавіш дома­лював довгу, на два квадратики клавішу.

• Клавіша Enter — переводить курсор на по­чаток наступного рядка. Вчи. Клавіатура та вікно ALGO — таке наше завдання на сьогодні, — закін­чив свій урок Маркіз.

Барсик був трохи розчарований — він ще не вміє «командувати» комп’ютером, але вирішив поки-що не здаватися, а що буде далі — життя по­каже, адже, як виявляється, не все так просто...